Вхід Господній в Єрусалим святкують в останню неділю перед Великоднем.
За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря,
люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус
в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли
дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю
подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У
нас таким деревом стала верба, як відображення особливостей природи
України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято
називають Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Великодня, а весь
тиждень називають вербним. Традиції Вербної неділі У
Вербну неділю правиться Служба Божа. Священик одягає світлі ризи. Після
Служби Божої він благословляє галузки дерев, скроплюючи їх свяченою
водою на згадку про в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим. З посвяченими
гілками верби у нашому народі пов'язані різні звичаї. Ці гілки ставили в
хаті за іконами чи садили на городі. Ними благословили худобу, коли
перший раз виганяли її на поле пастися. З посвяченою вербою господар
обходив своє обійстя, щоб захоронити його від нечистої сили. Гріх було
топтати ногами свячену вербу, а тому навіть найдрібніші галузки, що
залишалися після освячення, спалювали на вогні, щоб не потрапило під
ноги.
Виходячи з церкви в Вербну неділю, люди один одного легко торкалися лозою, кажучи: "Не я б'ю, лоза б'є, за тиждень буде Великдень". А діти і молодь, "б'ючи" лозою один одного, примовляли: "Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!" Так пригадували собі, що за декілька днів буде Великдень. Також в народі виріли у чудодійні властивості верби: 1. Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни; 2. Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
3. Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді:
коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і
будуть здорові; 4. Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше
на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна,
щоб у тілі була; 5. Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град; 6. Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
7. Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі,
що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на
цілий рік; 10. З освяченою вербою, після повернення з церкви,
обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та
стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали
багато молока; 11. Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло; 12. Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова"; 13. Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася; 14. Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски; 15. У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
16. У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав
2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб
проростав. 17. Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.
Численні повір'я, численна символіка верби — збереглися частково й до цього часу. |
